суботу, 14 жовтня 2017 р.

Храмовий празник на нашій парафії

Величаємо тебе, Пресвята Діво,
і шануємо твій святий покров,
бо ти за нас завжди до Христа молишся.
(Полієлей Утрені празника)

14 жовтня до одного із найстаріших храмів Луцького екзархату Покрову Пресвятої Богородиці, що у смт. Мар'янівка, зібралися вірні та гості для того щоби відсвяткувати храмовий празник.

суботу, 9 березня 2013 р.

Проповідь в Неділю про Страшний Суд


В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Не раз, і не два Євангеліє попереджує нас про те, що нас буде засуджено, і про те, як ми можемо спастися і не бути осудженими. В одному місці Господь говорить: Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне… Деякі прийдуть і скажуть: Чи не ламали ми хліб у дворах храму Твого? Чи ми не молились, чи не оспівували славу Твою?... І я скажу їм: Відійдіте від мене, ви, що чините беззаконня!
Отож, не зовнішніми проявами благочестя ми спасемося. Євангеліє, яке ми читали в день Митаря і Фарисея, вже дещо говорило нам про це. Фарисей був вірний у всьому зовнішньому, але всередині залишався мертвим і холодним до того, що є настільки важливим: до любові. Він міг сказати Господу: Чи не молився я так часто у Твоїм храмі? – і почув би слова, які я тільки що процитував вам. Він, також, міг би згадати уривок зі Старого Завіту, де говориться, що мерзотою перед Господом є молитва того, хто не прощає братові своєму.

суботу, 2 березня 2013 р.

Монахи Свято-Успенської Унівської моляться піснеспівом "Об'ятія Отча" з неділі Блудного Сина


Ця коротенька молитва також супроводжує Чин Малої Схими (монашого постригу та вічних обітів).
Неділя, 3 березня 2013 року Божого

Читання Апостола – 1 Коринтян 6, 12-20
Читання Євангелія – Луки 15, 11-32

Неділя про блудного сина
  
«Батьківські обійми поспіши розкрити для мене: прожив я блудно життя своє, нині надіюсь на невичерпне багатство щедрот Твоїх, Спасе, злиденного мого серця не відкинь. До Тебе, Господи, в скорботі кличу, згрішив я, Отче, проти неба і перед Тобою».
 (З Утрені у Неділю про блудного сина)
   
   «Розтративши багатство батьківського дару, з нерозумним скотом паслися ми, окаянні, і, бажаючи його корму, марніли з голоду ненасит­ного. Але повернувшись до милосердного Бать­ка, кличемо зі сльозами: Прийми як наймитів нас, що припадаємо до твого чоловіколюб'я, і спаси нас.
 (З вечірні у Неділю про блудного сина)

Цей недільний день, який Церква присвячує підготовці до Великого Посту, називається Неділею про блудного сина. У Євангельській притчі, яка читається під час Божественної Літургії, розповідається про сина, який отримав від батька належну йому частку спадкоємства та витратив її для розваг. Коли ж блудний син зубожів та усвідомив свою гріховність, то повернувся до отця і смиренно визнав свою недостойність називатися його сином; та радісний батько, бачачи щире розкаяння своєї заблудлої дитини, прийняв його з радістю і милосердям.
Ця притча показує всім нам образ покаяння грішної людини і милосердя Божого до неї.   


Святителя Лева, папи Римського


Святитель Лев I Великий, папа Римський (440 - 461), здобув прекрасну і різносторонню освіту, яка відкривала перед ним блискучу світську кар'єру. Проте, прагнучи до духовного життя, він вибрав інший шлях і став архидияконом при святому папі Сиксті III (432 - 440), а після його смерті був вибраний, у вересні 440 року, папою Римської Церкви. Це був важкий для Церкви час, коли єретики атакували твердиню Православ'я своїми спокусливими псевдовченнями. Святителю Леву вдавалося поєднувати пастирську м'якість і доброту з непохитною твердістю в питаннях віросповідання.
Саме він постав основним захисником Православ'я проти єресі Євтихія і Діоскора, які говорили про одне єство в Господі Ісусі Христі, і єресі Несторія. Він застосував весь свій вплив для того, щоб укріпити збентежену єретиками Церкву і своїми посланнями до святих Константинопольських царів Феодосія II (408 - 450) і Маркіана (450 - 457) діяльно сприяв скликанню IV Вселенського Халкидонського Собору (451) для засудження єресі монофізитів. На Соборі, де були присутні 630 єпископів, оповістили послання святителя Лева до вже покійного тоді святителя Флавіана, Патріарха Константинопольського (447 - 449), як такого, що постраждав за Православну віру від розбійницького Ефеського собору в 449 році. У посланні святителя Лева було викладено Православне вчення про два єства в Господі Ісусі Христі. З цим ученням погодилися всі присутні на Соборі єпископи. Єретики Євтихій і Діоскор були відлучені від Церкви. Святитель Лев постав також захисником своєї вітчизни від натиску варварів. У 452 році він силою свого слова утримав від розорення Італії грізного ватажка гунів Атіли, а в 455 році, коли очільник вандалів Гензеріх вдерся до Риму, він зумів переконати його не завдавати місту руйнування, не палити будівель і не проливати крові. Святитель Лев дожив до глибокої старості. Він наперед знав про свою смерть і приготував себе теплою молитвою і добрими справами до переходу з цього світу у вічність.
Він помер у 461 році і був похований у Римі, у Ватиканському соборі. Його літературна і богословська спадщина складається з 96 проповідей і 143 послань, з яких найзнаменитіше, - до святителя Флавіана.



Синаксар* в неділю про блудного сина


  Хто є, як і я, блудник, - відважся, іди:
Бо для всіх відкриті двері щедрот Божих.

В цей день ми святкуємо повернення блудного сина, яке божественні отці поставили в Тріоді** на другому місці з наступної причини.
Багато людей відчувають за собою численні беззаконня, від юності живучи блудно, марнуючи час, у п’янстві і нечистоті, і, таким чином, впавши у глибину зла, впадають у відчай, який є породженням гордості. Тому вони ніяк не бажають виправитися, оправдуючись тим, що є полонені злом, і через те впадають у ще більше зло.
Святі отці, виявляючи і до таких людей батьківське чоловіколюбство і бажаючи позбавити їх відчаю, пропонують цю притчу після першої, викорінюючи цю пристрасть і наставляючи їх до отримання благодаті, відриваючи грішникам та блудникам незрівнянно добре Боже милосердя, показуючи через цю Христову причту, що немає таких гріхів, які можуть перевищити Його Чоловіколюбство.

понеділок, 25 лютого 2013 р.

суботу, 23 лютого 2013 р.


Слово в Неділю про митаря і фарисея

Храм Божий – дім Отця Небесного – дім молитви. До нього скликає Він дітей своїх, щоб у молитовному спілкуванні вони більш гостро відчули Його близькість, Його любов, щоб тепло Батьківських настанов і їх силу понесли з собою у труднощі людського життя. Всіх Він бачить, світло Його Євангельської Істини освітлює тих, що зібралися, аж до останніх глибин. Так було в часі земного життя Спасителя, коли фарисей і митар молилися у величезному Єрусалимському храмі, так і тепер бачить Господь нас з вами, що стоїмо перед Ним у молитві, так буде завжди, до останніх днів світу.
Але сьогодні Євангельська притча говорить про молитву тільки двох богомольців. Фарисей і митар. Чому саме вони звернули на себе увагу Всевидячого Ока? Чим вирізнились? Здавалося б, між ними немає нічого спільного. Один стоїть у перших рядах молільників, перший, як праведник, також і у думках людей; інший зупинився біля дверей храму, як останній перед Богом, і в очах оточуючих він – неймовірний грішник. Фарисей підносить погляд догори з молитвою: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди»; митар дивиться на підніжжя ніг своїх і, вдаряючи себе в груди, шепоче: «Боже, милостивий будь мені, грішнику».