Свято Стрітення Господнього (15 лютого 2013 року Божого)

Причастя

Слово в Неділю про митаря і фарисея

Храм Божий – дім Отця Небесного – дім молитви. До нього скликає Він дітей своїх, щоб у молитовному спілкуванні вони більш гостро відчули Його близькість, Його любов, щоб тепло Батьківських настанов і їх силу понесли з собою у труднощі людського життя. Всіх Він бачить, світло Його Євангельської Істини освітлює тих, що зібралися, аж до останніх глибин. Так було в часі земного життя Спасителя, коли фарисей і митар молилися у величезному Єрусалимському храмі, так і тепер бачить Господь нас з вами, що стоїмо перед Ним у молитві, так буде завжди, до останніх днів світу.

Але сьогодні Євангельська притча говорить про молитву тільки двох богомольців. Фарисей і митар. Чому саме вони звернули на себе увагу Всевидячого Ока? Чим вирізнились? Здавалося б, між ними немає нічого спільного. Один стоїть у перших рядах молільників, перший, як праведник, також і у думках людей; інший зупинився біля дверей храму, як останній перед Богом, і в очах оточуючих він – неймовірний грішник. Фарисей підносить погляд догори з молитвою: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди»; митар дивиться на підніжжя ніг своїх і, вдаряючи себе в груди, шепоче: «Боже, милостивий будь мені, грішнику».

Неділя про Закхея

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні ми згадуємо розповідь про Закхея, про багатого, знатного чоловіка, який жив у малому містечку, де всі його знали. Він теж хотів побачити Христа, і очі у нього  були, тільки він був такий малий ростом, що в натовпі йому було неможливо Христа побачити навіть здалеку. І тоді він зробив щось, що є просто героїзмом: перед лицем усіх своїх співгромадян, які його знали, які його шанували, які, часом, може бути, тремтіли перед ним, він раптом, як хлопчисько, виліз на дерево, щоб тільки побачити Христа. Потреба в цій зустрічі була в нього такою сильною, що він переміг у собі марнославство, тобто бажання, щоб люди до нього ставилися з повагою та пошаною. Йому раптом стало байдуже: нехай сміються наді мною, нехай освистують мене, але без того, щоб побачити Христа, я далі жити не можу. Що його привело до цього - нам не сказано, але нам сказано, що Христос, Який є серцевідцем, Який знає, що є в кожній людині, зупинився, покликав його і прийшов до його дому.